Сенбернар — це втілення сили, благородства та безмежної відданості людині. Його велична постава, спокійний погляд і доброзичливий характер зробили цю породу легендарною ще задовго до того, як вона з’явилася на виставках. Походження сенбернара пов’язане з монастирем Святого Бернара в швейцарських Альпах. Саме тут, серед заметів та снігових лавин, ченці почали розводити потужних і витривалих собак для порятунку мандрівників, які заблукали в горах. Вони шукали людей під снігом, тягли їх на собі, зігрівали своїм тілом і навіть передбачали наближення лавин. Найвідомішим серед них був пес на ім’я Баррі, який урятував понад 40 осіб — його ім’я стало символом героїзму в усьому світі.
Дорослий самець сенбернара може важити 70–90 кг і досягати зросту понад 70 см у холці. Є два різновиди породи: короткошерстий (гладкошерстий) та довгошерстий. Обидва типи мають масивну голову з характерною складкою над очима, широку морду з темною маскою, глибокі, мудрі очі та вуха, що спадають уздовж щік. Хода сенбернара — впевнена, трохи важка, але граційна, а сам собака завжди справляє враження спокійної сили.
Попри грізний розмір, характер у сенбернара напрочуд лагідний. Це одна з найспокійніших, найурівноваженіших і найдобрішіх порід. Сенбернари дуже терплячі з дітьми, не схильні до агресії, легко пристосовуються до сімейного ритму життя, не потребують постійної уваги, але завжди готові захистити. Їх важко вивести з себе, але вони чутливі до інтонацій, завжди орієнтуються на господаря і глибоко переживають сварки чи крик. Вони не гавкають дарма, а своїм виглядом вселяють повагу і спокій. Проте важливо пам’ятати: через великі розміри, сильні лапи та вагу, сенбернар потребує ранньої соціалізації та базового виховання, щоб не створювати труднощів у побуті.
Це собака, яка не буде бігати за м’ячиком безперервно або вимагати активних прогулянок, як лайка чи бордер-колі. Він ідеальний для помірного ритму життя, але не підходить для тісних квартир без належного простору. Сенбернар, як добрий гігант із фільму, який завжди поруч, завжди спокійний, завжди розуміє більше, ніж здається.
Особливості харчування Сенбернара
Великий розмір і стрімкий ріст — це водночас гордість і неабиякий виклик у годуванні сенбернара. Неправильне харчування може зіпсувати зовнішній вигляд собаки та призвести до серйозних проблем зі здоров’ям, зокрема з суглобами, серцем та вагою. Тому харчування сенбернара потребує ретельного контролю, чіткого режиму і розуміння потреб організму на різних етапах життя.
Цуценята сенбернара
Організм породи у перші місяці життя працює на повну потужність. До 6 місяців цуценят годують 3–4 рази на день. Після піврічного віку переходять на дворазове харчування. У період активного росту важливо не перегодовувати малюка — переїдання може призвести до надмірного навантаження на ще не зміцнілі кістки й суглоби. У середньому порція повинна складати 7–8% від маси тіла цуценяти на день, розділена на кілька прийомів. Наприклад, тримісячне щеня вагою 15 кг має отримувати близько 1,2 кг корму на добу, поділеного на 3–4 годування.
Раціон повинен бути багатим на білки (яловичина, індичка, курка), з додаванням круп (гречка, рис), овочів (морква, кабачок, гарбуз) і джерел кальцію. Усе має бути легко засвоюваним, збалансованим, без зайвого жиру. Також дуже важливо додавати комплекси з глюкозаміном та хондроїтином — для формування здорових суглобів.
Дорослі сенбернари
Після року сенбернар переходить на дворазове харчування. Добова потреба в їжі для дорослого собаки залежить від його ваги, фізичної активності, віку та індивідуальних особливостей. У середньому дорослий сенбернар вагою 80 кг потребує приблизно 1,5–2 кг їжі на день. Якщо це промисловий корм — це 600–800 г високоякісного сухого корму класу супер-преміум або холістик (з позначкою для гігантських порід). Якщо годуєте натуральною їжею — важливо дотримуватися співвідношення:
60% м’яса, 20% каш, 20% овочів, + добавки. Варені субпродукти, яйця, риба (без кісток) — дозволені 1–2 рази на тиждень.
Обов’язковими є вітамінні комплекси для суглобів, особливо якщо собака має надмірну вагу чи малорухливий спосіб життя. Потрібно регулярно давати препарати з вітамінами D3, Е, а також глюкозамін, хондроїтин, MSM — це суттєво знижує ризик дисплазії й артрозу, що часто зустрічаються у цієї породи.
Також слідкуйте за питним режимом: сенбернар має завжди мати доступ до свіжої прохолодної води, особливо влітку — у великих собак швидше виникає зневоднення.
Грумінг Сенбернара
Багато власників недооцінюють потребу в грумінгу, вважаючи, що це собака «природи», яка не потребує частих салонних процедур. Це помилка. І короткошерстий, і довгошерстий сенбернар потребує системного, професійного догляду — інакше замість розкішної шерсті Ви отримаєте сплутану, пахучу ковдру зі шкірними проблемами під нею.
Догляд за шерстю
У короткошерстого сенбернара шерсть щільна, груба, з рясним підшерстком. Він сильно линяє двічі на рік, і в цей період потребує щоденного вичісування, інакше шерсть розлітається по дому й спричиняє свербіж у собаки. Довгошерстий тип — складніший у догляді: його шерсть довга, хвиляста, з м’яким підшерстком. Вона легко збивається в ковтуни, особливо в зоні за вухами, на “штанях”, хвості та грудях. Якщо не вичісувати 2–3 рази на тиждень, за місяць Ви отримаєте ковдру, яку неможливо розчесати — лише стригти.
Чи можна і чи треба стригти сенбернара?
Так, але правильно. Повністю голити сенбернара — категорично заборонено. Його шерсть виконує захисну функцію від сонця, холоду, вітру й комах. Повне гоління порушує терморегуляцію, викликає стрес, а в деяких випадках шерсть потім не відростає належним чином (особливо у віці 6+ років).
Допустима гігієнічна стрижка сенбернара: вкорочення шерсті на лапах, обрізання ковтунів, акуратне вирівнювання лінії живота, чищення зони під хвостом. Улітку можна зробити легке укорочення довгошерстої шерсті на 1–2 см — але тільки ножицями або машинкою зі спеціальною насадкою, не порушуючи підшерсток.
Проблеми без грумінгу
Сенбернар, який довго не бачив щітки, пахне не «собачкою», а вогкістю й гниллю. Ковтуни перекривають доступ повітря до шкіри, спричиняючи попрілості, грибок, запалення, а під хвостом накопичуються бруд і фекалії. У місцях, де шерсть прилягає до шкіри (пах, під грудьми, живіт), часто розвивається бактеріальний дерматит. Ще одна проблема — перегрів улітку. Без регулярного вичісування підшерсток створює “шубу”, і собака буквально “горить” зсередини.
Купання сенбернара
Сенбернара миють не частіше ніж раз на 1–1,5 місяця або після сильного забруднення. Звичайні шампуні не підходять — потрібні спеціальні засоби для довгошерстих або чутливих порід, бажано з антисептичним або заспокійливим ефектом. Важливо ретельно змивати засіб, адже залишки спричиняють свербіж. Шерсть обов’язково сушиться феном — природне висихання у таких об’ємах призводить до неприємного запаху, шкірних проблем і утворення ковтунів уже через добу.
Очі та вуха
Сенбернари часто мають анатомічну особливість — рихлі повіки, які “плачуть”. Це не патологія, але потребує догляду. Сльози, що стікають, утворюють коричневі сліди, які з часом викликають подразнення. Щоденне протирання спеціальними серветками або змоченим ватним диском з хлоргексидином чи очним лосьйоном — обов’язкове. Вуха — великі, закриті, погано вентилюються. Їх перевіряють щотижня, чистять щонайменше раз на 2 тижні, а при схильності до отиту — ще частіше.
Кігті та гігієна лап
Через масу тіла сенбернари не завжди сточують кігті природно. Особливо це стосується п’ятого пальця, який не торкається землі. Занадто довгі кігті змінюють поставу, викликають біль у лапах і навіть проблеми зі спиною. Обрізати кігті слід кожні 3–4 тижні. У міжпальцевих подушечках накопичується бруд, який варто регулярно видаляти.
Що робить грумер у салоні
У професійному салоні грумінг Сенбернара — це комплексна процедура:
розчісування з антиколтунними спреями
глибоке миття в два етапи (шампунь + маска/бальзам)
ретельне сушіння феном з водовідштовхувальними засобами
чистка вух, очей, обрізка кігтів
обробка гігієнічної зони та укладання шерсті
Здоров’я сенбернара: рух, баланс і відповідальність серця
Від власника сенбернара вимагається щоденний догляд, фізична турбота і стратегія довголіття.
Найчастіша помилка власників — поєднання перегодовування з недостатньою активністю. Так, сенбернар не є гіперактивним бігуном, як хаскі, але це не привід тримати його вдома на дивані. Без регулярного руху навіть найвищої якості харчування не врятує собаку від ожиріння, а воно — пряма дорога до серцевої недостатності, проблем із печінкою, болючих суглобів. І не варто забувати: у сенбернара серце — велике, але не всесильне.
Прогулянки мають бути щоденними і тривалими. Не швидкими, не надривними, а впевненими і спокійними — з дослідженням, нюханням, рухом. Без цього навіть найдобріший пес стає тривожним, млявим і починає «гаснути».
До фізіологічних ризиків цієї породи належить дисплазія кульшових і ліктьових суглобів — саме тому важливо не допустити зайвої ваги в період росту й дорослого життя. Ще один ворог — заворот шлунка, смертельно небезпечний стан, коли шлунок перекручується. Найчастіше трапляється після переїдання та фізичних навантажень одразу після їжі. Годувати слід у спокійному стані, двічі на день, і не дозволяти бігати одразу після.
З віком сенбернари можуть стикатися з кардіоміопатіями, артритом, а також хронічною втомою. Але головна причина хвороб — не в самій породі, а в безвідповідальному догляді. Харчування має бути не ситним, а продуманим. Прогулянки — не для галочки, а заради здоров’я. Грумінг — не косметика, а профілактика хвороб.
Висновок
Сенбернару не потрібен дорогий диван, він сам — наче велика подушка ніжності. Йому не потрібні гучні команди — він розуміє поглядом. Але йому потрібне ваше терпіння, простір, рух і щоденна увага. Це собака, яка не скаже, коли йому боляче, але завжди відчує, коли боляче Вам.
