Переїзд для нас — пригоди, коробки, плани, а для тварини — суцільна катастрофа. Зник знайомий запах дивану, двері не там, де завжди, а вікно не пахне бабусиними голубами. Щоб зменшити шок, треба подбати про головне — базу безпеки. Це маленький «світ» у новому домі, де все знайоме й пахне «домом». Лежак, старенький плед, обгризена іграшка — усе, що має запах попереднього місця, варто привезти першим. І розкласти в спокійному куточку ще до того, як у дім зайде тварина. Це не просто речі — це ниточка, яка з’єднує старе і нове життя, знижує тривожність і дає відчуття стабільності.
Перші години: як не злякати ще більше
Зайшли в дім — і що далі? Не треба одразу нести Улюбленця на екскурсію по квартирі або тягнути до нової лежанки у вітальні. Для нього це — ворожа територія, і кожен новий кут може налякати. Краще обмежити простір: одна тиха кімната, де все спокійно. Воду, миску з їжею, туалет (для котів) або місце відпочинку (для собак) ставимо в знайомі й зручні зони. І просто… даємо час. Не змушуйте тварину до контакту. Вона сама прийде, коли буде готова. Ваше завдання — бути поруч, спостерігати, говорити спокійним голосом і не поспішати. У цей момент ви — її головний маяк у буремному морі переїзду.
Режим
Усе навколо нове, незрозуміле, а отже — тривожне. Тварина не читає адрес на дверях, але вона чудово пам’ятає, о котрій годині ти зазвичай даєш сніданок, коли виходиш гуляти і як довго граєтесь перед сном. Цей ритм — як пульс нормального життя. Тому після переїзду дуже важливо зберегти попередній режим. Не думай, що «нічого страшного, погуляємо пізніше» — для тебе це деталь, а для собаки — сигнал: “щось не так, мій світ валиться”. Кішки взагалі фанатки стабільності: навіть переставлений горщик може викликати стрес. Годуй, грай, гуляй — як раніше. Регулярність — це фундамент для психологічної рівноваги Хвостика.
Поруч, але не «над душею»
Тварини чудово відчувають нашу енергію. Якщо ти сам(-а) нервуєш через новосілля, коробки, інтернет і дзвінки в ЖК — не дивуйся, що кіт ховається під ліжко, а собака не хоче їсти. Але тут важливо не перестаратись: не треба нав’язливо обіймати, тягати на руки чи «витягувати з-під дивану на світло». Іноді найкраща підтримка — це просто бути поряд, дати вибір. Якщо кіт сидить у шафі — присядь поруч на підлогу, почитай щось уголос, не дивлячись на нього. Якщо собака метушиться — сядь на своє місце, де ви раніше разом відпочивали, і просто чекай. Тварини вловлюють, коли ми стаємо тихими, спокійними і надійними. Це і є та «присутність», яка лікує.
Коли вже занадто
Іноді ми чекаємо, що тварина “сама звикне”, але проходять тижні — а краще не стає. Вона перестала їсти, ховається, трясе лапами, не хоче гуляти або ж, навпаки, стала агресивною і дратівливою. Такі симптоми — не «характер» і не «тимчасово», а реальні прояви хронічного стресу. У таких випадках не соромно звернутись до ветеринара або зоопсихолога. Іноді потрібні заспокійливі (ветеринарні!), іноді — робота над середовищем. Головне — не запускати. Бо емоційний стан тварини — це не дрібниця. Це її здатність довіряти Вам, бути щасливою у новому домі та відчути: «тут — мій дім».
