Сьогодні поруч із нами живуть як породисті улюбленці з документами, так і так звані “безпородні” коти, які насправді можуть бути нащадками кількох порід. Багато господарів дивляться на свого кота і замислюються: “Чому в нього такі великі лапи?”, “Звідки ці пухнасті вушка з пензликами?”, “Чому він постійно розмовляє зі мною?”. І тоді виникає головне питання — чи можна за зовнішністю та поведінкою визначити, до якої породи або лінії належать предки кота?

Спробуємо розібратися у цьому разом — науково та логічно.

Зовнішні ознаки, які можуть видати породу

Найперше, на що звертають увагу — це зовнішність. У багатьох котів навіть без родоводу є характерні риси, що нагадують певну породу.

  • Форма голови. У британців та шотландців вона кругла, у мейн-кунів — видовжена й широка, у сіамських та орієнталів — вузька клиноподібна.

  • Вуха. Величезні й загострені — як у абіссинських котів; маленькі округлі з пензликами — як у мейн-кунів; притиснуті — як у шотландських фолдів.

  • Очі. У багатьох порід колір очей є показовим: яскраво-блакитні — у сіамів та рагдолів, мідні — у британців, смарагдові — у російських блакитних.

  • Тіло. Струнке й довге — схоже на орієнталів або сіамів; кремезне й важке — британці чи мейн-куни; маленьке й витончене — бурманські або сінгапурські.

  • Хвіст. У сибіряків — густий і пухнастий, у орієнталів — довгий і тонкий, у мейн-кунів — “лисичий”.

 

Поведінка і характер як підказка

Не менш важливий індикатор — поведінка. Адже гени визначають також і характер.

  • Якщо кіт постійно “розмовляє”, гучно й довго нявкає — у нього можуть бути сіамські або орієнтальні предки.

  • Якщо він обожнює воду й навіть пірнає у ванну — це натяк на турецького вана.

  • Надмірна лагідність, любов до рук і “лялькова” розслабленість — риса рагдолів.

  • Якщо кіт полюбляє високі полиці, лазить вище за інших — це може бути від мейн-куна чи абіссина.

  • Хижа мисливська поведінка, постійне “полювання” навіть на іграшки — риси бенгальських котів.

Таким чином, уважний господар може відкрити цілий світ натяків на предків улюбленця, якщо подивиться не лише на його вигляд, а й на звички.

Головні особливості різних порід котів

Щоб простіше було визначити можливих предків вашого улюбленця, корисно знати найбільш характерні риси порід. Саме вони можуть підказати, які “гени” домінують навіть у безпородного кота. Нижче — приклади унікальних ознак, які рідко повторюються в інших.

  • Мейн-кун — величезний розмір тіла, пухнастий “лисичий” хвіст, пензлики на вухах, глибокий погляд.

  • Британська короткошерста — кругла мордочка, щільне тіло, коротка плюшева шерсть і мідні очі.

  • Шотландський фолд — вуха, притиснуті вперед і вниз, кругла голова, лагідний вираз мордочки.

  • Сіамська кішка — дуже струнке тіло, довгі лапи, клиноподібна голова, блакитні очі й голосний “розмовний” характер.

  • Орієнтал — тіло як у сіама, але з будь-яким окрасом; великі вуха — як “супутникові антени”.

  • Абіссинська — гладенька шерсть із тікінгом (декілька кольорів на одному волоску), активність і граційність.

  • Бенгальська — яскравий леопардовий або мармуровий малюнок на шерсті, високий рівень енергії.

  • Рагдол — велике м’яке тіло, блакитні очі, ніжність і “ляльковий” стан, коли його беруть на руки.

  • Турецький ван — любов до води, біле тіло з рудими плямами на голові й хвості.

  • Сибірська кішка — густа потрійна шерсть, сильне тіло, кругла морда з широкими вилицями.

  • Російська блакитна — елегантне тіло, смарагдові очі, щільна сіро-блакитна шерсть із блиском.

  • Сфінкс — відсутність шерсті, зморшкувата шкіра, величезні вуха і майже “людський” вираз очей.

  • Бурманська кішка — оксамитова шерсть, великі жовто-золоті очі, компактне, але м’язисте тіло.

  • Сінгапурська — найменша порода, світло-бежевий окрас, дуже великі очі відносно тіла.

  • Норвезька лісова — масивне тіло, “комір” із шерсті навколо шиї, пухнастий довгий хвіст.

  • Перська — пласка мордочка, густе хутро, величні рухи.

  • Екзотична короткошерста — виглядає як перс, але з короткою плюшевою шерстю.

  • Корніш-рекс — кучерява шерсть, струнке тіло, великі вуха.

  • Девон-рекс — теж кучеряве хутро, але коротші лапи й майже “казковий” вираз морди.

Цей список можна продовжувати довго, адже світ порід неймовірно різноманітний. Головне — звертати увагу на поєднання кількох ознак, адже один параметр може повторюватися у різних порід, але комбінація — це вже підказка про спадковість.

ДНК-тести для котів: сучасний спосіб дізнатися правду

Сьогодні навіть у тварин є можливість пройти справжнє генетичне дослідження. Спеціальні компанії пропонують тести, які аналізують зразок слини або шерсті й показують:

  • які породи зустрічаються серед предків,

  • відсоткове співвідношення спадковості,

  • можливі генетичні хвороби, до яких є схильність,

  • риси характеру, які пов’язані з генами.

Це не дешеве задоволення, але для багатьох власників — справжнє відкриття. Адже іноді тест показує, що “звичайний дворовий кіт” має в предках аж три різні породи, а його улюблені звички — не випадковість, а генетична спадщина якогось випадкового леопарда. 😂

Поширені міфи про визначення породи

Дуже часто господарі роблять висновки про походження кота на основі поверхневих ознак. Але далеко не завжди це правильно.

  • Міф 1: колір шерсті визначає породу. Насправді будь-який колір може зустрічатися у кількох різних порід. Наприклад, чорні коти є і серед британців, і серед безпородних.

  • Міф 2: усі руді коти — мейн-куни або їх нащадки. Рудий колір не прив’язаний до конкретної породи, і величезна кількість “звичайних” котів його має.

  • Міф 3: пухнастий хвіст означає породистість. Це може бути ознакою предків-сибіряків чи норвезьких лісових, але так само пухнастість зустрічається у метисів і навіть в тих, в кого батьки не мають пухнастого Хвоста.

  • Міф 4: якщо кіт розумний чи лагідний, значить породистий. Рівень інтелекту та характер залежать від індивідуальності, виховання і лише частково — від генів.

  • Міф 5: всі безпородні коти однакові. Це найпоширеніша помилка. Насправді “безпородний” — не означає “звичайний”. У таких котів часто є унікальний мікс рис, які роблять їх неповторними. Взагалі є люди, які прагнуть брати саме безпородних котів, тому що вважають їх значно особливішими за породистих родичів.

Висновок

Чи важливо знати предків вашого кота?

Визначати походження кота — це завжди цікава пригода. Зовнішність і поведінка можуть дати багато підказок, а сучасні ДНК-тести дозволяють навіть відкрити справжню генетичну історію улюбленця. Однак важливо пам’ятати: незалежно від того, чи має ваш кіт родовід, чи він метис, цінність його не в походженні, а в унікальності.

Кожен кіт має власний характер, свої звички й особливості, які роблять його особливим для господаря. Знати про можливих предків — це спосіб краще зрозуміти потреби тварини, вчасно звернути увагу на здоров’я і ще глибше відчути зв’язок із вашим вірним другом.

Адже у кінцевому результаті неважливо, чи у вашого кота “блакитна кров”. Важливо, що він — частина вашої сім’ї і Ви йому не байдужі.