Собака здатен відшукати котячу миску навіть у квартирі, де її, здавалося б, надійно сховали. Котячий корм пахне м’ясом, має насичений смак і часто здається собакам значно привабливішим за власну їжу. Але чи справді кілька вкрадених гранул можуть зашкодити?
Коротка відповідь: якщо здоровий собака випадково з’їв трохи котячого корму, найімовірніше, нічого небезпечного не станеться. Однак регулярно годувати ним собаку не можна — раціони для котів і собак мають різний склад та створюються відповідно до потреб різних видів тварин.
Чим котячий корм відрізняється від собачого?
Коти є облігатними хижаками, тому їхній організм потребує більшої кількості тваринного білка та певних поживних речовин, які собаки частково здатні утворювати самостійно. Через це котячі раціони часто концентрованіші, жирніші та калорійніші, а також мають інше співвідношення вітамінів і мінералів.
Саме жир і виразний м’ясний запах роблять вміст котячої миски таким спокусливим для собак. Проте слово «поживніший» не означає «корисніший». Повнораціонний котячий корм збалансований для кота, а не для собаки. У свою чергу, собачий раціон не підходить котам, оскільки може не забезпечувати їх достатньою кількістю таурину, готового вітаміну A, арахідонової кислоти й інших необхідних речовин.
Що станеться, якщо собака з’їсть котячий корм?
Кілька гранул або невелика порція зазвичай не є отруйними для здорового собаки. Іноді така пригода минає взагалі без наслідків, а іноді спричиняє короткочасне блювання, діарею, газоутворення або дискомфорт у животі.
Ризик зростає, якщо собака:
- з’їв одразу велику кількість корму;
- має чутливе травлення;
- схильний до ожиріння;
- раніше хворів на панкреатит;
- має захворювання печінки, нирок або підшлункової залози;
- повинен дотримуватися лікувального раціону.
Особливу увагу варто звернути на жирність їжі. Надлишок жирної їжі може спричинити травний розлад, а у схильних собак — стати одним із чинників розвитку панкреатиту, тобто болісного запалення підшлункової залози.
Якщо собака лише трохи скуштував котячий корм і поводиться нормально, достатньо забрати миску, залишити доступ до свіжої води та поспостерігати за його станом. Не потрібно самостійно викликати блювання або давати ліки «про всяк випадок».
Зателефонувати ветеринарному лікарю варто, якщо собака з’їв багато корму або в нього з’явилися повторне блювання, сильна діарея, виражена млявість, відмова від їжі, здуття чи болісність живота. Невідкладної допомоги потребує тварина, яка не може зручно лягти, скиглить, горбить спину або приймає позу з опущеними передніми лапами й піднятою задньою частиною тіла.
Чому не можна годувати собаку котячим кормом постійно?
Проблема полягає не в одному «забороненому» інгредієнті, а в систематично неправильному балансі раціону. Якщо собака регулярно доїдає за котом або отримує його корм замість собачого, він може споживати забагато калорій і жиру та недостатньо клітковини або інших компонентів у потрібних саме йому пропорціях.
Із часом це може призвести до:
- збільшення ваги;
- постійних розладів травлення;
- незбалансованого надходження поживних речовин;
- підвищеного ризику панкреатиту у схильних тварин;
- порушення лікувальної дієти, якщо собака має хронічне захворювання.
Котячий корм також не варто постійно використовувати як ласощі. Якщо ветеринар не радив іншого, краще обирати собачі смаколики й враховувати їхню калорійність у добовому раціоні.
У домі, де разом живуть кіт і собака, тварин зручно годувати в різних кімнатах або в один визначений час, після якого миски прибирають. Котячу їжу можна поставити на підвищення, недоступне для собаки, але лише якщо коту зручно туди підніматися. Пакети й консерви краще зберігати в зачиненій шафі або контейнері — наполегливий собачий ніс рідко визнає звичайну полицю серйозною перешкодою.
Висновок
Випадково з’їдена невелика кількість котячого корму зазвичай не становить небезпеки для здорового собаки. Але перетворювати таку їжу на постійний раціон або регулярне частування не можна.
Кожній тварині потрібен повнораціонний корм, призначений саме для її виду, віку та стану здоров’я. Тому котяча миска має залишатися котячою — навіть якщо собака категорично не погоджується з таким розподілом.
